Мій край моя земля - історична розвідка

Історія села Крупець

Село Крупець Славутського району Хмельницької області примикає до річки Горинь, розташоване від обласного центру м.Хмельницький на 123 км., від районного центру м.Славути - 5 км.

До найближчої залізничної станції Бараннє від центру села 1км. Через село проходить асфальтована дорога з м.Славута на Остріг та залізнична колія Шететівка - Здолбунів. По південно-східній околиці села проходить залізнична колія, що веде в баластний кар'єр. Рельєф населеного пункту рівнинний, слабо хвилясто погорблений з основним похилом з північного сходу на південний захід.

В цьому напрямку пролягає низовина з невеликою річкою, яка протікає через село і має назву Устя.

Крупецька річка Устя. В середині села вона наповнюється в 600-700 м. довжини місцевою річкою криниця, яка утворюється виходом на поверхню підземних вод  джерел з смачною водою, яка не замерзає в сильні морози. Такі ж води на заході села утворюють іншу річечку - Лубниця, яка тече в найнижчу точку села і впадає в р.Горинь.

Такий смак місцевим джерелам нагадують неглибокі залягання вапнякових відкладів, які утворилися ще в третинний період кайнозойської ери, коли тут було мілководне тепле море. Вапняки підходять найближче до поверхні в річковій долині р.Горинь в урочищах Круглик - Чорний ліс Закруп'є. Південніше звідси за с.Стригани вапняки добувають як будматеріал. В найближчій частині справа від річки Лубниця в бік с.Колом'є в заболоченій місцевості утворилось торфовище, де тривалий час добували паливо.

Цікава історія с. Крупець, одного з найдавніших сіл Славутського району, яка нараховує понад 6 віків. Тут проходили загони козаків Б. Хмельницького під час визвольної війни українського народу 1648 - 1654 років, неодноразово вибухали народні повстання проти польської шляхти, залишили свої сліди події громадянської війни 1918-1920 років, активну роль прийняли Крупчани в партизанському русі під час Великої вітчизняної війни.

 ВІДОМОСТІ НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ.

Час заснування населеного пункту точно не відомий. Першу згадку про село Крупець знайдено в історичних документах xıv ст. Село Крупець в актонадавчій грамоті князю Федорові Острозькому згадується в 1386році під назвою села Крупа.

 С. Д. Бабашко, посилаючись на Барановича вказує,що ще раніше на місті с. Крупець було оборонне укріплення Гораньград.

Пізніше Крупець згадується під назвою села Крупого в 1648 році в листі воєводи Брацлавського Адама Кисіля до коронного канцлера Юрія Осолінського, в якому говориться про те, що в селі Крупом козаки Б.Хмельницького вбили старосту  князя канцлера [пам’ятники т.1 розділ 3 ст.191.]

  Є дані про жителів цього періоду: в 1648 році було 34 дими, в 1650 році-9 димів, в 1651-32 дими, в 1653- не  було

зовсім.

 В 1653 році Волинської шляхти послом Брестським піднімається клопотання про звільнення від податків, бо село було майже безлюдне внаслідок зруйнування польсько-шляхетськими загонами Домініка Заславсько-го. В районі села  діяли повстанські загони народних ватажків Тишка, Донця, Герасько [Архів Юго-Западной Росії 4ч. т2. Ст.466 Київ 1890р.]

До 1793 року с.Крупець входило в склад Польщі, а після поділу Польщі , в складі Волині відійшло до Росії.

 В адміністративно-територіальному відношенні село Крупець входило в склад Кривинської волості Острозького повіту Волинської губернії.

В1872 році через село прокладено залізничну колію

Шепетівка- Здолбунів /Київ-Брест/. До 1861 року селяни були кріпаками.

 В1883 році в селі Крупець відкрито церковно-приходську школу, збудовану селянами на землі, що належала поміщиці Валенській . В ній навчалось 60 хлопчиків і 13 дівчаток з сіл Крупець, Стригани,Ріпище, Бараннє. На утримання школи селяни сплачували 282крб. 75 коп. на рік /историко-статистическоє описание церквей и приходов Волынской эпархии Т-2 1889г. Теодоровича/.

В 1909 році в селі Крупець було 294 двори, 1732 жителі /списки населених пунктів/

 Лікувальних закладів в селі не було, лікували знахарки. В 1910 році в селі не було ніяких культурно – побутових закладів крім корчми і шкальні. Селяни жили бідно, хати будували дерев’яні з солом’яною покрівлею.

Основним заняттям населення було землеробство, скотарство носило допоміжний характер. Частина селян займались ремеслами- ковалі, гончарі, бондарі, драчі.

 Групи дворів і прізвища людей цього часу говорять про це (Ковальчуки, Гончаруки,Бондарі, Драчі ).

  Відомостей про групові революційні виступи немає, але окремі селяни часто виступали проти поміщиків.

  В часи першої світової війни селяни виступали згуртованіше, але їх зразу приборкали жандарми і солдати, бо за 50 км. була лінія фронту.

       1919     РІК  І  ГРОМАДЯНСЬКА  ВІЙНА

  Влітку 1919 року село звільнила Таращанська бригада під командуванням героя громадянської війни Василя Назаровича Боженка, який під Крупцем був  важко поранений. Зачувши про наступ Червоної Армії, втекла до Польщі княгиня Четвертинська зі своїми синами.

 Остаточно село звільнили війська першої кінної Армії під командуванням С.М. Будьоного на початку осені 1920 року.

   1919 році відбулася зміна влади  органів місцевого самоврядування. Головою сільської ради було обрано Костева Матвія , заступником Шпака Ю. Д. та Ковалінського М.Ю.. Членами  сільської ради стали Нікітчук Микита та Нікітчук І. П. тоді ж обрали комнезам , куди ввійшли Поліщук К.Р.(голова), Ковальчук О.І., Поліщук В.К. і ін.

В цьому ж році було розподілено землю поміщика, якою, в першу чергу, наділяли безземельних та молоземельних.

Місцева влада відпускала біднякам ліс і будівельні матеріали. До середини 20-х років в селі було збудовано близько 60-ти будинків.

В 1919 році було організовано збір внесків з господарств для організації споживчого товариства, яке відіграло в селі важливу роль, було витіснено непманів. Першим головою споживчого товариства було обрано Чулія І.В.

Першим  продавцем став Поліщук С.Г.